/Files/images/Безымянный 1_cr.png

9 листопада – День української писемності та мови

Здрастуй, Слово,

Українська Мово!

Здрастуй на межі тисячоліть!

Квітни калиново й барвінково,

Запашна вічнозелена віть!..

Слово – брила, слово – крила, диво,

У незнане зоряне політ.

Через мову щиро і правдиво

Одкривається нам білий світ…

О слово рідне, хто без тебе я?

Німий жебрак, старцюючий бродяга?

Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,

Прах, купа жалюгідного рам’я.

/Files/images/_cr.png

Мова – це одне з чудес світу. Вона є тим цінним надбанням нашого буття, тією скарбницею важливих знань, що визначає нашу ментальність. У ній сконцентровано всі бажання, надії та сподівання мільйонів людей, що становлять єдиний народ. Саме вона – наша мова – втілює в собі український характер, нашу пам’ять, історію та душевну міць, наші звичаї і традиції, розум і багатющий досвід поколінь, ніжну красу і силу душі людської. І це так, бо, як сказав Володимир Сосюра: “Мова – це душа народу, а народ без мови не народ”.

Українська мова входить до групи найбільш розвинених і досконалих мов. Завдяки проголошенню незалежності вона, як і українська культура, по праву займають належне місце у світі.

А для того, щоб ми знали, вивчали і не забували своєї рідної мови, щоб підвищували її значимість для майбутнього, наш національний календар поповнився ще однією важливою датою для кожного справжнього українця – 9 листопада.

Свято було встановлено 6 листопада 1997 року Президентом України Леонідом Кучмою за підтримки ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі нашої мови для розвитку українського суспільства Указом № 1241/97 “Про День української писемності та мови”.

В Указі було зазначено: “Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця”.

/Files/images/_cr 2.png

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці –

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми перестали гордитись, що ми – українці?..

Віктор Баранов

Упродовж кількох століть український народ привчали до думки про нібито “вторинність” української мови, ретельно приховуючи від нас величезний масив української писемності, історії та культури, яка сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть.

Зачинателем сучасної української літературної мови вважається Іван Котляревський, а основоположником – Тарас Шевченко. Разом з розвитком писемного слова український народ став великою нацією. Ще Вольтер зазначив, що всі основні європейські мови можна вивчити за шість років, а свою рідну мову треба вивчати все життя.

Сучасна українська літературна мова пов’язує свою історію з конкретною датою – виданням “Енеїди” Івана Котляревського у 1798 році. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою.

Ще одна дата – 1840 рік, коли вперше було видано твори Т. Г. Шевченка, – може вважатися доленосною: з того часу українська літературна мова пройшла важкий, але плідний шлях розвитку й нормативної стабілізації. На цьому шляху – і перепони, і заборони, і кров та сльози найкращих синів України.

Кiлькiсть переглядiв: 18

Коментарi